ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Індивідуальну матеріальну відповідальність регулює трудове законодавство. В окремих випадках індивідуальну матеріальну відповідальність може встановлювати трудовий контракт.

Ст. 130 КЗпП передбачено матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових зв'язків. На думку Міністерства праці та соціальної політики України (лист від 18 жовтня 2007 р. № 255/06/187-07), матеріально відповідальним може бути будь-який працівник, який мав трудовий договір з підприємством (у нашому випадку — із закладом охорони здоров'я, далі — заклад).

Індивідуальна матеріальна відповідальність поширюється на кожного працівника закладу і не вимагає укладення письмового договору чи видання будь-якого внутрішнього розпорядчого документа. Разом з тим, настання індивідуальної матеріальної відповідальності насамперед залежить від встановлення факту заподіяння шкоди закладу протиправними діями чи бездіяльністю працівника.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових зв'язків, медичний працівник несе відповідальність перед закладом, з яким перебуває у трудових відносинах. За шкоду, заподіяну працівником третім особам (зокрема їхньому здоров'ю) у результаті неналежного виконання ним своїх трудових обов'язків, відповідальність несе заклад, перед яким винний медичний працівник відповідає у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Медичний працівник не може бути юридично відповідальним за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, за неодержані закладом прибутки, а та ­за шкоду, заподіяну працівником, що діяв у стані крайньої потреби.

Згідно з п. 2 ст. 135 КЗпП, колективну (бригадну) матеріальну відповідальність уводять при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність.

Колективну матеріальну відповідальність установлюють за погодженням з виборним органом первинної профспілки (проф­спілковим представником).

Письмовий договір про колективну матеріальну відповідаль­ність укладають між закладом і всіма членами колективу.

Типовий договір про колективну матеріальну відповідаль­ність та перелік робіт, при виконанні яких може запроваджува­тися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, затвер­джено наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43. Зокрема, до робіт, під час виконання яких може запрова­джуватися колективна матеріальна відповідальність, належать роботи, пов'язані з:

- грошовими коштами (виконання касових операцій, при­ймання від населення усіх видів платежів та виплата грошей не через касу);



- товарно-матеріальними цінностями (приймання на зберігання, оброблення, зберігання, видача, транспортування, крім того, супроводжування, ремонти, закупівля тощо).

Обмежена матеріальна відповідальність — це матеріальна відповідальність, за якою відшкодування медичним працівником здійснюється в розмірах прямої дійсної шкоди, але не більше се­реднього місячного заробітку працівника.

Як зазначається в постанові Пленуму Верховного Суду Украї­ни «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівни­ками» від 29 грудня 1992 р. № 14 (Постанова №14), під «прямою дійсною шкодою», слід розуміти:

а) втрату, погіршення або зниження цінності майна;

б) затрати підприємства на відновлення, придбання майна чи інших пошкоджених цінностей;

в) суми незаконних грошових виплат;

г) додаткові затрати підприємства, зумовлені порушенням працівником трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 132 КЗпП, за шкоду, завдану під час виконання трудових обов'язків, винні медичні працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше сво­го середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодав­ством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності зазначені ст. 133 КЗпП, відповідно до якої таку відповідальність несуть:

• працівники — за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі під час їх виготовлення, — у розмірі завданої з їх вини шкоди, але і більше свого середнього місячного заробітку. У такому ж роз­мірі працівники матеріально відповідальні за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих закладом працівникові в користування;

• керівники закладів та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів закладів та їх заступники — у розмірі завданої з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду закладу завдано зайвими грошовими тратами, неправильними обліком і зберіганням матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних, грошових чи культурних цінностей.



Отже, найчастіше працівники закладу охорони здоров'я (а також його керівництво) несуть обмежену матеріальну відповідальність.

Виключенням є випадки, коли з працівником укладають трудовий контракт. Згідно з пунктом 4 Постанови № 14, якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона накладається на нього відповідно до умов контракту.

За умови повної матеріальної відповідальності працівник зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. На відміну від обмеженої матеріальної відповідальності, повна мате­ріальна відповідальність у деяких випадках вимагає укладення письмового договору.

Перелік випадків повної матеріальної відповідальності [ст. 134 КЗпП) і коло працівників, з якими можна укласти дого­вір про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 135 КЗпП), досить обмежений. Повну матеріальну відповідальність встановлюють, коли:

а) між працівником і закладом укладено письмовий договір за повну матеріальну відповідальність працівника за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

б) майно та інші цінності одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

в) шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь,
переслідуваних у кримінальному порядку;

г) шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

ґ) шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умис­ним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірю­вальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, вида­них закладом охорони здоров'я працівникові в користування;

д) шкоду завдано працівником закладу під час виконання
трудових обов'язків;

є) шкоду завдано не під час виконання трудових обов'язків;

є) службова особа винна в незаконному звільненні або пере­веденні працівника на іншу роботу;

ж) керівника закладу будь-якої форми власності звинувачено у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад 1 міс, це призво­дить до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юри­дичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим закладом.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені закладом охорони здоров'я з працівника­ми (що досягли 18-річного віку), які обіймають посади або вико­нують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, оброблен­ням, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі вироб­ництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про по­вну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджують у порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України.

На сьогодні в Україні ще діє постанова Державного Коміте­ту Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24, якою затверджений перелік посад і робіт працівників, з якими підприємства, установи, організа­ції можуть укладати письмові договори про повну матеріальну від­повідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, оброблення, продажу (відпуску), перевезення чи застосування в процесі виробництва (Перелік № 447).

Перелік № 447 обумовлює укладення договорів про повну ма­теріальну відповідальність з працівниками, які обіймають посади чи виконують роботу, пов'язану з:

— збереженням і обігом коштів (касири, завідувачі кас тощо);

— збереженням і обігом товарно-матеріальних цінностей (завідувачі складів, камер схову, магазинів тощо).

Та оскільки перелік затвердили ще у 1977 р. на посади, які снували понад 30 років тому, Державне казначейство України звернулося до Кабінету Міністрів України для узгодження цього питання (лист Державного казначейства України від 1 лютого 2006 р. № 07-04/218-919).

Слід зауважити, що згідно з Постановою № 14 суди, розгля­даючи справи про повну матеріальну відповідальність на підста­ві укладеного письмового договору, зобов'язані перевірити, чи належить працівник до категорії, з якими, згідно з п. 1 ст. 135 КЗпП, може бути укладено такий договір, тобто відповідність його Переліку № 477. У разі недотримання цих умов на працівни­ка за завдану шкоду можуть накласти лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо, відповідно до чинного законодавства, працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності в повному розмірі шкоди.


3468654358204587.html
3468728685730679.html
    PR.RU™